Змілілі “молочні ріки”: чому з українських базарів зникає домашнє молоко?

За радянських часів село Тихий називали молочною столицею Закарпаття. Корів тут тримали мало не у кожній хаті, а молочкою годували весь регіон. Сьогодні ж у Тихому – як ніколи тихо. Корів майже немає. А місцеві, замість домашнього – купують значно дорожче магазинне молоко. Та й тут не без сюрпризів. Бо українську молочку вже почало витісняти дешевше – закордонне. Наша Мар’яна Мартин розбиралась – куди ж зникає наше молоко?

На сьогодні критично мала кількість поголів’я корів за останні 100 років.

І куди поділися фермери, які роками виробляли молочку?

Ми шукаємо когось, у кого є корова вдома. У вас є? – Нє.

Знайомтеся, це Олексій Синельніков. Колишній поліцейський. А сьогодні – один із найвідоміших закарпатських сироварів.

Олексій Синельніков, сировар:

Ось цей колір ми отримуємо шляхом того, що ми от таку звичайну головку сиру нашого кладемо у тазік з 4,5 л червоного вина. Ось це сир з лавандою. Но тут я покищо не знайшов кращого натурального барвника, як чорнила каракатиці.

Загалом, у портфоліо чоловіка більш як десяток унікальних рецептів сиру. Та нерідко свої експерименти доводиться ставити на паузу. Бо нові ідеї є, а молока – просто не вистачає.

Олексій Синельніков, сировар:

10 літрів коров’ячого молока – це один кілограм твердого сиру, ми переробляємо за один раз 500 л молока. За молоком я змушений долати дорогу – 100 км. Відстань в один бік. І 100 км повертатися. Ближче ферм у нас нема поки що.

А це село Дийда. Саме тут розташована одна із ферм, де сировар скуповується.

Мар’яна, доярка:

Балеріка, Чортя, Бокші, Ляна.

У хліві більш як сто корів. І кожну з них доярка Мар’яна знає на ім’я. І до кожної має підхід.

Печке, печке, моя малюсінька.

Доглядати за такою кількістю худоби – м’яко кажучи, не легко. Робочий день Мар’яни починається о п’ятій ранку. І кожну треба обняти, поговорити, прибрати. І лише після цього – починати доїти.

Це доїльний апарат, так доїме.  Всьо файно доіться і щей масаж робиться, щоб вона гарно видоїлася.

Щоб видоїти всіх корів, треба мінімум три години. І ще стільки ж ввечері. Та на цьому робота не закінчується. Рогатих треба й годувати. З цим допомагає напарник Анатолій.

Молоко купують місцеві школи, лікарні та одна з рівненських молочних компаній. Власник господарства – пан Чаба каже, міг би постачати молоко і більшій кількості підприємців. Та нікому працювати.

Чаба Кемень, приватний підприємець:

Робочі всі уїжать за кордон.

Як наслідок, молочні ферми – закривають. Та і з пасовищами – проблема. Хоча, сам молочний бізнес, за словами підприємця, доволі прибутковий. Утримання однієї корови в середньому коштує 60 гривень в день. А ось прибутку – у два з половиною рази більше. Але, якщо з фермами ми розібрались, то куди діваються корови із хлівів звичайних закарпатців?

Мар’яна Мартин, кореспондентка:

Село Тихий – молочна столиця Закарпаття тут кожен другий господар колись тримав корову, а то і дві. Сир, сметана, масло. І зникає. Коров’ячим натурпродуктом годували пів Закарпаття. Чи змінилася ситуація сьогодні, іду питати.

Майже біля кожного господарства ясла із сіном, або копиці. Але де ж самі корови?

Добрий день. – Добрий день. – Скажіть, будь ласка, корову маєте? – Ні не маємо. – Ми шукаємо когось, у кого є корова вдома. У вас є? – Нє. Продають. Всі на заробітки їздять. Не хотят.

Але рогатих я таки знайшла. Знайомтеся, це Пісюля. Одна із чотирьох корівок у господарстві Юрія.

Юрій Іваник, житель села Тихий:

Це наша господарка. Це є Пісюля, це є Шоколадка, тут рядом знаходиться Веселка і Бамбуля. – А тебе як звати? Ні не скажеш?

Юрій працює лісничим. Але хлів називає своїм другим робочим місцем. Бо весь вільний час проводить саме тут. Каже: корова не машина, її в гараж не поставиш. Їй потрібен постійний догляд та увага.

Юрій Іваник, житель села Тихий:

Цілоє літо треба заготовляти сіно, важка праця, треба косити, сушити його, звозити. 3,5 тони з’їдає сіна одна корова. Купляється комбікорм, висівки ся купляють. Но, наприклад 6 до 7 грн нині кг пшениці значить 100 кг 700 грн.

А ще вчасне доїння. У сім’ї Іванчиків робити це вміє кожен. Зараз спробую і я. Але спершу невеликий майстер-клас.

Миєся вимя теплою водичкою. Потім ся витирає досуха. Сідаєся на стільчик, береся відро ся ставить мігду ніг, притискається і … доїть. Да сідайте. – Вона мене не копне?  – Нє нє. Точно… берете … чого не йде.

Трохи практики й в мене виходить… майже виходить…

Спільними зусиллями ми з Юрієм надоїли 10 літрів молока.

Щодня корови дають Іваникам близько 80 літрів молока.

Мар’яна Іваник, жителька села Тихий:

Робимо такий кляганий сир, такий клас. А це наш творожок. Це є їдкий сир, або його ще мож називати бринзою. Пригощайтеся. – Дякую. Ну дуже смачно!

Двічі на тиждень подружжя возить молочку до Ужгорода. На ринках за півтора літра молока правлять 35 грн. Сир, сметана – від 50. Заробити можна, кажуть Іваники. Але для цього потрібні час, бажання і найголовніше – сила і постійна праця. Тому й не дивуються, що в селі все менше людей тримають корів. І така картина сьогодні мало не в кожному регіоні.

Іван Томич, голова “Союзу українського селянства”:

На сьогодні критично мала кількість поголів’я корів за останні 100 років. І відповідно виробники молока не в стані забезпечити при будь-яких обставинах сьогоднішнього моменту достатню кількість молока на прилавках.

На базарах зникає домашнє молоко, а на полицях супермаркетів дедалі частіше з’являється закордонне… Яке часто коштує дешевше за вітчизняне.

Іван Томич, голова “Союзу українського селянства”:

Імпорт. Тенденції зростання – вони набувають досить загрозливого характеру. За останні декілька років.

І така конкуренція змусила підприємців піти на ризикований крок. Понад 24 заводи-переробники молока ще в грудні надіслали листи щастя своїм постачальникам. Заявили, що закупівельні ціни на сире молоко в Україні вищі за європейські. Тож, щоб вижити – змушені їх знизити. Натомість в асоціації виробників молока вже попередили – таке рішення може призвести до банкрутства деяких ферм. Втрутитись у ситуацію довелось навіть Мінагро. Втім, битва за молоко досі триває. За словами експертів, на відміну від України, в ЄС молочна галузь має серйозну підтримку від держави. Дешеві кредити. Дотації. А що ж у нас?

Ніна Кіш, начальник відділу тваринництва Департаменту агропромислового розвитку ОДА:

Програма підтримки тваринництва та перероблювання сільськогосподарської продукції. Є такий від підтримки, як дотація фермерським господарствам. Саме тим, які утримують п’ять і більше корів. За кожну наявну голову корів.

Але ці дотації фермери почали отримувати тільки торік, після майже 10-річної перерви. 50 млн гривень розподілили між усіма фермерами України. Результати поки що скромні. На Закарпатті з’явилося лише 14 нових господарств. Втім, усі аграрники, з якими ми поспілкувались, певні, – якщо держпідтримка продовжиться – в Україні почнуть з’являтися все нові коров’ячі ферми. Інакше, за кілька років можна буде забути, як смакує українське молоко.